75 років тому Україна пережила велике горе і пекельні муки. Голодомор забрав (за останніми дослідженнями) життя понад 10 млн. українських селян. Штучні голо-довки пережила Україна також 1921, 1946-1947 років –померло близько 5 млн. людей.
Тільки від голоду, не рахуючи полеглих у двох світових та громадянській війнах, Україна втратила майже 15 млн. співвітчизників. Та й ці дані не повні.
Архівні документи свідчать: однією з головних причин трагедії є те, що в ту скрутну годину не надходила допомога від «сім’ї братніх народів» Радянського Союзу. Та найстрашніше те, що страхіття голодомору його організатори намагались викреслити з суспільної свідомості ще зов-сім недавно, заперечуючи факт цієї трагедії, або ж все зводили до того, що голод, мовляв, був невеликим і при-чиною його став неврожайний 1932-й.
Ось що зберегли архіви.
Вже в лютому-березні 1932-го почала надходити інфор-мація про продовольчі труднощі. Не вистачало хліба. Повідомлялось і про те, що люди харчуються лушпинням, половою, є смертельні випадки.
Із спецповідомлення ОДПУ по Вінницькій області про голод у селах Чечельницького району на 29.05.1932 р.:
«В последнее время значительно увеличилось число голодающих и смертных слу-чаев на почве голода. По данным здравинспектуры, полученным от врачей, прои-зводивших специальную про-верку, в 9 селах насчитывается 459 голодающих». (ДАВО, ф.р. – 136., оп-3., спр-11, арк.-59, спр. – 13, арк..-58).
З того ж повідомлення за 8 червня 1932 р. читаємо про «волынку»:
«2 червня у с. Жабокричка понад 50 жінок зібралося біля сільради. Викликали голову і почали вимагати хліба. Кілька жінок попрямували до дзвіниці, щоб вдарити на сполох. Переляканий голова змушений був розділити гречку, призначену для посівів. Лише після того люди розійшлися». (ДАВО. Ф.Р. – 136., оп.3, спр.10, арк.110)
Масове вимирання людей тривало до жнив. Як тільки почали дозрівати хліба, колго-спники (особливо жінки і діти) виходили в поле зрізати колоски. Робилося це крадькома. В нашому районі зафіксовано 32 випадки зрізу колосків, за що було заарештовано 12 чоловік.
Влітку в колгоспі «Червоний жовтень» відбувся збройний напад на колгоспний тік, де зберігалося зерно, яке мали розділити поміж собою. Почастішали випадки людоїдства. В с. Стара Цибулівка Чечельницького району 31 березня середнячка- вдова Декало Олена зарубала свою півто-рарічну дитину і м’ясо приготувала для їжі. В селі Луги Зарва-нський Афанасій (46 р.), Савчук Олена (40 р.) займалися дрібними крадіжками, Волошин Лука (17 р.) – людоїдством. Ці громадяни заманили до себе десятирічну дитину Савчук Марії, зарізали її, а м’ясо поділили між собою.
«… Крутяться круглі сиві камені, важко перетираючи зметені по закутках комори, перемішані з пилом зернятка, і поволі сиплеться із них сіре, як свята земля, борошно. Над жорнами, при тьмяному світлі каганця, схиляється батько: тремтячими пальцями бере він зерно і обережно, ніби рахуючи ті зерна, опускає їх в отвір верхнього каменя. Ми, двоє малюків, незважаючи на пізній час, теж не спимо, а сидимо поруч і голодними оченятами дивимося на тоненький струмінь, що час від часу слабенько стікає з жолоба жорн. А під грудьми аж болить від голоду. Швидше у горщики зібралося б хоч трохи борошна, щоб мама вже мала з чого спекти бодай глевкого коржа або зварити бовтанку. Батько поволі обертає камінь. Він часто припиняє роботу, сторожко вслухається в нічну тишу. Чи не чугає хтось під стіною? Чи не йдуть оті з металевими щупами в руках, що вимели навіть пил з селянських комор, щоб селянин таки забув назавжди запах хліба, не те що міг вкусити його бодай скоринку. Під ранок ховали жорна в криївку, а самі – на роботу. Ми, дітлахи, теж збирались в поле з мамою. Робили все, що могли, щоб заробити на миску баланди, яку видавали тим, хто працював у колгоспі. Наближалась зима, казали що вона буде особливо лютою… В людей що можна було знайти? Їли навіть гидкий м’якуш з соняшникових палиць. Зникла будь-яка живність. Собаки і коти, які виривались з людських рук, назавжди тікали в ліси, щоб не потрапити в казан. Часом пропадали дорослі і діти. Швидше всього, що вони ставали «жертвами ошале-нілих від мук голоду осіб» (ф.р. – 3021, оп-1.,спр-25, арк. 7-8)».
Врожайність Вінницької області у 1931-1933рр. відповідно до років була такою (цнт. з га):
пшениця озима – 9.9, 6.9, 13.5; жито – 8.0, 6.9, 12.6; овес – 5.9, 6.9, 11.6; ячмінь – 9.0, 7.4, 12.3; цукрові буряки – 104.7, 90.0, 113.6; картопля – 42.9, 67.0, 94.7.
Щодо кількісних втрат сільського та міського населення Поділля по 17 районах області померло: у 1932 р. -26.658, у 1933 р. – 92.114, чол.; відповідно по області: у 1932р. – 86.984, 1933 р. – 263.520 чол.