Login    Register    Sunday, December 21, 2014     Search  
             
   

Welcome to Chechelnik.com

   
             
             
             
             
             
             
             
             
           

English
Español
Русский
Україньска

ато

By Лариса @ Thursday, October 30, 2014 1:47 PM :: 388 Views :: 0 Comments :: :: General

Чечельницький район, Лариса Шабельник
Фото: О. Нича та Л. Шабельник, 
миротворець Руслан!
 
Важкий час для України. Все частіше з'являються сльози на материнських очах та чорні хустки на посивілих матусиних головах, перед якими хочеться впасти на коліна і молити прощення.
Війна на сході України, що прикрита, наче ширмою, абревіатурою і з трьох літер - АТО (антитерористична операція), підступно відбирає усе живе і неживе. Та що ж то за операція така, яка на своєму шляху змітає тисячі людських життів, і не видно вже її початку, та й краю немає?
Він повернеться!?...
Як не прикро, але смертельна туга поселилась і в серцях наших чечельницьких матусь, сини яких загинули в АТО.
При зустрічі, вітаючись з чечельничанкою Світланою Іванівною Халус, і бажаючи їй "доброго дня", кожного разу відчуваю смуток…, провину… і гордість… Смуток за те, що нікому не в силах повернути матері сина; провина - що положив він свою молоду голову за наше життя, аби жили в мирі; гордість - що є такі сини України - справжні патріоти, і є матусі, які виховали своїх дітей такими.
Зупиняєшся на мить перед Світланою Іванівною, аби розрадити, підтримати добрим слово, а слів - не добереш… Немає таких слів, аби втішити материнське серденько та висушити мокрі очі від сліз, вдивляюсь у них, і вчергове подумки прошу вибачення…
Про її сина-героя Руслана Петровича в районному тижневику ми планували написати ще на початку серпня, коли він перебував на передовій АТО. Але мати попросила: "Давайте почекаємо. Ось через два тижні Русланчик (так лагідно вона зажди називає його) має прийти у відпустку, і вже безпосередньо з ним зустрінетеся". Залюбки погодились, адже знати своїх героїв у лице і писати з першоджерел - краще. Пройшло 14 днів, минув ще тиждень, а солдат додому не повертався.
Завершувався серпень, останні дні якого видались кривавими. Українські війська опинилися в оточенні бандитів і найманих убивць так званої ДНР в Іловайську. Під час виходу з оточення, незважаючи на гуманітарний коридор (29-30 серпня), колони наших військ були цинічно розстріляні. За даними Міноборони, під Іловайськом загинуло 108 українських бійців, але щось підказує, що ця цифра занадто занижена. Адже чорними воронами полетіли звістки про смерть рідних людей у різні куточки України, які долітають і донині.
Саме тоді, вперше, до Світлани Іванівни Халус дійшли чутки, що її син Руслан серед числа убитих терористами, що начебто бачили його мертвим… Та не хотіла мати вірити, що сина немає серед живих. Офіційних доказів не було… Можливо поранений, а може потрапив у полон; у що завгодно готова була повірити - тільки не у смерть.
Тож з 29 серпня і до початку жовтня, С.І. Халус разом із волонтерами та знайомими вела активні пошуки Руслана. Навіть здала ДНК-матеріал, який беруть у родичів зниклих безвісти або невпізнаних військових, загиблих у зоні антитерористичної операції, для прискорення пошуку.
"Він повернеться! Русланчик із тих, хто знайде вихід з будь-якої ситуації, викарабкається, прорветься… Він у мене такий!", - запевняла усіх і саму себе мама Світлана.
 
Герой повернувся додому
Чечельник. Глупа ніч 3 жовтня. Безперервний пронизливий бій дзвонів на костелі святого Йосипа Обручника. Запалена свіча… ще одна… знову… Їм немає рахунку обабіч дороги, від початку селища (посту ДАІ), через центральну площу, парк і до самого будинку Халусів чечельничани живим ланцюгом із запаленими свічами зустрічали свого земляка-героя Руслана Халуса… На жаль, у домовині…
4 жовтня Руслана Петровича Халуса похоронили: усім миром та з усіма почестями. Слова "Герої не вмирають", плач, дзвін церкви та костелу, постріли зброї, як дань бійцю, стали єдиним цілим - важким та чорним днем в історії району.
Руслан перший, кого з таким непідробним болем стрічали і оплакували земляки; він перший, чия смерть так об'єднала різних за віросповіданнями, віком, заняттями людей. Думаю, не помилюсь, кажучи, що такого Чечельниччина взагалі ніколи не бачила, і точно впевнена - ніколи не було такої згуртованості за останню чверть століття.
Сумно… Хочеться вірити, що загибель Руслана буде першою і останньою для Чечельника. Хоча загальна картина подій на сході України - наштовхує на інші думки.
Повертаються хлопці додому поранені, скалічені, з надірваною душею і що найгірше - повертаються в домовинах. Жорстокі реалії сьогодення. Всі вони ввійдуть в історію нашої держави, як ГЕРОЇ, патріоти справжньої війни, війни офіційну назву якій ще не дали.
А ми, нині живучі, ніколи їх не забудемо!
 
Лінійка-пам'яті
22 жовтня. Чечельницька школа №2.
"Сьогодні ми проводимо лінійку-пам'яті загиблого в АТО випускника нашої школи Руслана Петровича Халуса. Прошу всіх вшанувати його пам'ять хвили-ною мовчання", - промовила Г. І. Химич, вчитель школи, організатор зустрічі, волонтер організації "Мирна Україна".
В актовому залі в першому ряду мама бійця - Світлана Іванівна та сестра Людмила, а навпроти - куточок пам'яті, де на фото в чорній рамочці їх Руслан, живі гвоздики і запалена свіча пам'яті…
"Мамо, все буде добре, я скоро повернуся додому. Я тебе люблю, цілую…", - з мобільного чула Світлана Іванівна слова сина з окупованої терористами території. Їй було важко, але вона підтримувала і підбадьорювала сина, промовляючи: "Бережи себе, синок...", - розповідає директор школи М.Л. Поворозний.
А далі, перед родиною Халусів та усіма присутніми, на кінопроекторі у фотокадрах поетапно було показано біографію зростання і мужніння Руслана: ось він маленький, а тут з татом і мамою, а ось з сестрою, наступний знімок - вступ до військового навчального закладу, а далі - закінчення ВНЗ, тепер - Руслан у військовій формі - посміхається, і останні, найважчі фото, з похорону військового Руслана Петровича Халуса.
А поміж фото школярі-ведучі від хвилювання, з надривом у голосі, розповідали про свого земляка:
- Халус Руслан Петрович народився 5 квітня 1977 року в с. Козинці, Липовецького району, Вінницької області. Батько Руслана - Петро Федорович, працював у міліції, на пенсію вийшов у званні підполковника. Мама - Світлана Іванівна, вчителька початкових класів, також працювала у Будинку дитячої творчості. У 1984 році батьки подарували сину сестричку Людмилу.
Дитячий садочок Руслан відвідував у селі Каташин нашого району. У 1983 році пішов у перший клас Чечельницької школи №1. Брав активну участь як в житті школи, так і за її межами. Мав хист до співу. Навчався в музичній школі по класу "баян". Займався спортом, полюбляв футбол та волейбол. Із шкільних предметів Руслану найкраще давалися точні науки, був постійним учасником олім-піад з них.
Після закінчення 9 класу, перейшов навчатися у школу №2, яку закінчив у 1994 році. В цей період знайомиться з одним із колишніх випускників даного навчального закладу, після розповіді якого, Руслана не покидає думка стати військовим і він таки вступає до Київського автомобільного інституту сухопутних військ. Маючи гарну пам'ять і відмінні фізичні властивості, навчався добре. По закінченні вузу Руслана направляють викладачем у військову частину м. Котовськ Одеської області. Після семи років служби, військову частину розформовують, Руслан звільняється в запас у званні капітана.
У 2006-2008 роках працює начальником служби з надзвичайних ситуацій при Чечельницькій районній державній адміністрації.
Три роки, з 2008 року, живе і працює в Італії. Але синівська любов до батьків та рідної землі взяла верх, і він повертається до Чечельника. Без діла сидіти не міг, працював на різних роботах. Про добру вдачу, щирість, порядність, життєрадісність Руслана кажуть усі, хто хоч раз спілкувався з ним. Тож чи міг він, маючи найкращі людські якості, а ще будучи військовим, у запасі та душі, залишатися осторонь, коли розгорнувся військовий конфлікт на сході України; записався добровольцем у батальйон "Миротворець", пояснивши свої дії необхідністю пришвидшення миру.
У складі "Миротворця" Руслан Петрович проходив військову підготовку на базі під Києвом, а через два місці їх направили у терористичне пекло Донецької та Луганської областей. Вони чергували на блокпостах, вели розвідувальні дії, допомогали жителям Дзержинська, Слов'янська, Іловайська.
Майже кожен, хто добровільно йде зараз на цю гібридну війну, каже: "Хто, якщо не я". Так то воно, але ця війна занадто підступна, як і її винуватці та наймані бойовики - нелюди і вбивці.
А ще - війни без жертв не буває.
29 серпня Руслан Петрович загинув у бою під Іловайськом.
4 жовтня від бойових салютів на честь бійця батальйону "Миротворець" Руслана Халуса здригнулося не тільки селищне кладовища, а й вся Земля. Війна забрала найкращого, найулюбленішого, найкрасивішого, самого світлого і рідного сина у мами та справжнього патріота країни.
 
Бережіть себе і своїх рідних
Лінійка-пам'яті завершилася. Вона стала уроком новітньої історії, уроком взаєморозуміння, уроком розуміння і співчуття. Важко таке писати, але наші діти, через війну (чи-то - АТО) змінились: пониклі голови, заплакані очі і непідробний плач. Повірте, вони розуміють і переживають більше за нас.
"Дорогі діти! Наш син загинув заради життя, щоб усі ми раділи сонечку і усмішці мами. Скажу відверто, я згадаю тільки все хороше, що робив мій син для мене. Тому дуже вас прошу, завжди слухайтесь своїх батьків, постійно говоріть їм хороші слова. Цілуйте завжди маму в щічку і допомагайте їй. Гарно вчіться, робіть тільки добрі вчинки. Я впевнена, що ви для своїх батьків найдорожче, що є у їхньому житті. Бережіть себе і своїх рідних.
Саме у вашій школі Руслан вирішив стати військовим. Згодом, змінюючи роботи і професії, Руслан казав: "Мамо, ким би я не працював, але вважаю, що військовий з мене був дуже хороший, був і буде. Тож коли настав час захищати мир в країні, у нього не виникло сумнівів, що потрібно робити. У день проводів Руслан сказав: "Не переживай, мамо, все буде добре, я повернуся…".
Я його чекала, ми всі його чекали. Пройшов місяць - чекали. 45 днів - зачаїли надію, що він є серед живих. Чекали до останнього, навіть, коли мені сказали, що його тіло у Києві - я не повірила. Але поранення стало занадто важким… Я дуже шкодую…, але горда тим, що в мене така дитина".
Світлана Іванівна Халус закам'яніло стояла, цілуючи і міцно притискаючи до грудей фото сина Руслана. Підступна сльоза знову прокотилася по щоці, а думки повертали до слів сина: "Я повернуся, мамо…".

Read More ...

Закликаємо вас на мітинг протесту.

By Oleg_nich @ Wednesday, December 25, 2013 10:10 AM :: 1065 Views :: 0 Comments :: :: General

http://nmpu.org.ua/2013/12/zaklykajemo-zhurnalistiv-na-aktsiji-protesu-po-vsij-krajini/
Національна спілка журналістів і Незалежна медіа-профспілка закликали журналістів всієї країни завтра вийти з протестом під ворота Міністерства внутрішніх справ і регіональних міліцейських управлінь. Текст звернення нижче.

Шановні колеги!

Закликаємо вас на мітинг протесту.

Нашому обуренню нема меж. Вчора невідомі по-звірячому побили журналістку і громадську активістку Тетяну Чорновол. Знову побили журналістів, як били раніше Ольгу Сніцарчук, Влада Соделя, Дмитра Гнапа, а потім ще півсотні наших колег під час єврореволюції.

Більшість нападників відома – бійці «Беркута», які цілеспрямовано били представників преси навіть тоді, коли ті показували посвідчення. Безкарність породжує нове насилля. Тепер його жертвою стала Тетяна Чорновол. Її нібито побили невідомі. Але практика останнього часу свідчить, що невідомі вони лише широкій громадськості, але не влади.

Ми будемо вживати заходів для розслідування цієї справи. Але ситуація вимагає нам знову продемонструвати свою публічну позицію.

Міністерство внутрішніх справ або втратило контроль над ситуацією в країні, або навпаки – сприяє її нагнітанню. У будь-якому випадку це ганебна ситуація. Незалежна медіа-профспілка і Національна спілка журналістів закликають всіх колег прийти до воріт Міністерства внутрішніх справ о 13.00. на вулицю Богомольця, 10.

Головна вимога – відставка міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

Ми також закликаємо наші регіональні організації провести аналогічні акції під управліннями внутрішніх справ ваших міст.

Read More ...

I hope the Ukrainians love their children too

By Oleg_nich @ Thursday, December 05, 2013 5:19 AM :: 1230 Views :: 0 Comments :: :: General

Анастасия Береза

Я не припомню времени, когда традиционное оправдание малодушия - "у меня же дети!", звучало бы так часто, как теперь. Вероятно, в том числе и потому, что мне повезло застать лишь самую малость 20-го века. Но именно помня о нем, мне так дико слышать подобное в 21-ом.

"У меня же дети!", поэтому я выполняю преступные приказы.

"У меня же дети!", поэтому я принимаю участие в платных митингах.

"У меня же дети!", поэтому я иду работать в команду коррупционной власти.

"У меня же дети!", поэтому я предаю соратников и становлюсь тушкой.

"У меня же дети!", поэтому я делаю вид, что не вижу, когда рядом кого-то запугивают, грабят, насилуют, убивают.

Такая форма оправдания принята и понята во всем обществе.

"У них же дети", - сочувственно говорят о бойцах "Беркут". "У них же семьи", - вторят в адрес журналистов, устроивших имитацию удобной пресс-конференции для президента.

"У них же дети", - объясняют решение судьи Киреева и его коллег их Конституционного. "У них же дети", - оправдывают покорных рабов-бюджетников.

Порой детей подменяют кредитами, больными родителями, вынужденной потребностью в срочных деньгах и другими причинами.

"У них же концерты на востоке страны и корпоративны в министерствах", - толкуют молчание некоторых публичных людей по поводу последних событий в стране.

"У него же больная, старая мать", - защищают чиновника, озвучивающего откровенную ложь.

Одинокий сирота киевлянин с большим наследством - только такой человек, по мнению большинства граждан Украины, может позволить себе честность, порядочность и свободу. У остальных же дети, родители, высокая арендная плата, болезни, отпуска.

Оказывается, исключительно для самых дорогих людей - тех, за которых несем ответственность, совершаются все гнусные поступки или, что еще хуже, не совершаются честные.

Оказывается, родные люди делают нас не лучше и сильнее, а слабее и уязвимее. Оказывается, именно из-за этих, каких-то на редкость прожорливых детей, совершаются все мерзости в нашей стране. Именно из-за них боятся потерять главное средство к существованию - работу, а поэтому терпят беззаконие и насилие.

Объяснять, что человека нельзя уволить за общественную или гражданскую позицию, бесполезно. Аргументировать, что Украина пока не Россия, и, к счастью, не Белоруссия, а значит, тут есть возможность устроиться на работу к тем, кого не смутит ваша мирная гражданская позиция, напрасно.

Приводить примеры того, что порой именно отказ выполнять определенную работу и получать за нее деньги становится главной удачей жизни и началом карьеры, тоже нет смысла. Как и уверять, что порой лучше быть честным кассиром в Макдональдсе, чем дипломатом времен Януковича.

Кстати, например, у хлебопекарей тоже есть дети, и они тоже умудряются их кормить, правда, им не приходится для этого подмешивать яд в тесто или становиться молчаливым соучастником преступлений.

Вполне понятны люди, которые не хотят принимать участие в каких-либо общественных акциях потому, что имеют другое мнение или аполитичны, хотя при чем тут политика, но совсем непонятно, когда они хотят, но объясняют что не могут, потому что…. Ну, вы понимаете. У них же дети.

К слову, дети также есть у журналистов, которые увольняются из-за нежелания писать ложь или буквально рискуют жизнью, добывая информацию, у общественных активистов, которые открыто говорят правду о власти, в конце концов, у лидеров оппозиции, которых могут в любой момент посадить, разорить, лишить мандата, семеро детей на троих, еще четверо детей у Порошенко и двое у Луценко.

Конечно, все дети нуждаются в том, чтобы быть накормленными, но им также необходимо уважать родителей и брать с них пример. Наверняка, быть дочками Горбачева легче и приятнее, чем детьми Путина.

Ходорковский не видел, как растут его дети и как родилась внучка, 22-летняя Надя Толоконникова не воспитывает своего кроху, близнецы Гонгадзе не успели даже запомнить отца, но в результате все они получили бесценное - не только возможность гордиться родителями, а еще и урок мужества и достоинства.

Эти дети уже никогда не станут взрослыми, которых можно заставить делать подлость, пригрозив лишь увольнением.

Дети не выбирают многого - родителей, родину, условий рождения и жизни. Многого, как оказалось, не можем для них выбрать и мы - например, сделать их гражданами свободной европейской страны, но мы всегда, всегда можем повлиять на то, чьими отпрысками они будут - молчаливых трусов или людей с чувством собственного достоинства.

Смею полагать, что выбор очевиден, потому что, перефразируя знаменитую песню Стинга, надеюсь, что украинцы все же действительно любят своих детей, а не только прикрывают ими свое малодушие.

Read More ...

В Орджонікідзе застрелили депутата міськради

By Oleg_nich @ Wednesday, December 04, 2013 1:45 PM :: 1451 Views :: 0 Comments :: :: General

http://www.pravda.com.ua/news/2013/12/4/7004857/
В Орджонікідзе пострілом із пістолета в голову вбили депутата міськради, директора одного з місцевих підприємств.
Про це повідомила прес-служба прокуратури Дніпропетровської області в четвер, за попередніми даними, вбитий є депутатом міськради від партії "Фронт змін".
"На місце події виїхали керівники правоохоронних органів області, працюють оперативні та слідчі групи", - сказали в прокуратурі.
За цим фактом розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України (вбивство).
Інтерфакс-Україна

Read More ...

Адвокат: міліція застосовувала тортури до заарештованого 1 грудня

By Oleg_nich @ Wednesday, December 04, 2013 1:44 PM :: 1309 Views :: 0 Comments :: :: General

Співробітники міліції застосовували тортури щодо журналіста дніпропетровського видання "Лица" Валерія Гарагуца, заарештованого за участь у заворушеннях.
Про це він заявив його адвокат Мірошник Олександр на прес-конференції, передають "Українські новини".
Він повідомив, що Гарагуц затриманий за підозрою в організації масових заворушень на вулиці Банковій 1 грудня.
Адвокат упевнений, що Гарагуца звинувачують у цих злочинах для того, щоб приховати злочини співробітників міліції.
"Я закликаю надати цьому міжнародний розголос. Мій підзахисний - журналіст, і затримали його у зв'язку з виконанням ним своїх журналістських обов'язків. Про це (адвокатом) говорилося в суді. Я надавав там докази того, що він є журналістом. Його били і катували, тримали кілька годин на морозі, йому не давали вставати з землі", - заявив він.
За словами Мірошника, вже відкрито кримінальне провадження за фактом побиття його підзахисного.
Адвокат розповів, що його не підпускали до підзахисного кілька годин, поки той був у лікарні.
"Я був першим з адвокатів, хто приїхав в лікарню швидкої допомоги. І коли я почув, що там слідчі проводять слідчі дії, я відразу ж викликав міліцію. Вона довго не їхала. Мене не пускали. Я представився і записав прізвища та посади тих, хто мене не пускав, і звернувся в прокуратуру", - зазначив він.
Також адвокат повідомив, що 3 грудня до судді з приводу клопотання Гарагуца звернулися 3 депутата, Національна спілка журналістів України і фізособа з пропозицією взяти його на поруки, але суддя відмовила.
1 грудня відбулися зіткнення між співробітниками спецпідрозділу "Беркут" і мирними жителями біля адміністрації на вулиці Банковій у Києві. Були затримані 9 осіб.
Суд обрав запобіжний захід для затриманих - 2 місяці утримання під вартою, всім затриманим загрожує 5-8 років в'язниці.

Read More ...

Порошенко: є свідчення, як провокаторів і грейдер завозили на Банкову

By Oleg_nich @ Wednesday, December 04, 2013 1:39 PM :: 1193 Views :: 0 Comments :: :: General


http://www.radiosvoboda.org/content/article/25189655.html
Позафракційний народний депутат Петро Порошенко каже, що надав МВС і Генпрокуратурі відео, яке свідчить про те, що провокаторів на Банкову завезли заздалегідь.

«Я надав відео МВС і Генеральній прокуратурі й звернувся з відповідною заявою, щоб мені, як народному депутату, який разом з багатьма нашими однодумцями, тисячами киян намагався зупинити провокацію, дали відповідь», – сказав Порошенко в ефірі Радіо Свобода.

«На щастя, там працювали більше сотні журналістів, які зняли два надзвичайно цікавих процеси. Процес перший – як за дві години до демонстрації, у двір адміністрації президента заїхали шість автобусів, які привезли у межах 120-150 осіб, які абсолютно комфортно, закривши обличчя масками, озброївшись сокирами, ножами, молотками, петардами і всім, що необхідно для того, щоб зробити брутальну картинку кровавої бійні. Потім показати її по всім світовим каналам для того, щоб виправдати жорстокість «Беркуту» в суботу», – додав депутат.

За його словами, 3 грудня він звернувся до генерального прокурора, продемонстрував відео, як грейдер завозять, продемонстрував номери телефонів, які були зазначені на цьому грейдері, «тобто кому він належить. Показав кадри, як на вантажівку, під охороною міліції, кран завантажив цей грейдер і вивіз його».

На думку Порошенка, технологія на Банковій дуже нагадує ситуацію у травні цього року, «коли урочисто, в супроводі провокаторів, через усі міліцейські кордони у центрі Києва під час акції «Повстань Україно» з’явилася БРДМ і потім «тітушки» побили журналістів».

1 грудня в Києві відбулися також численні сутички невідомих у масках із правоохоронцями на вулиці Банковій неподалік адміністрації президента. Люди в масках привезли на Банкову грейдер і намагалися прорватися через кордон міліції, що забезпечував охорону.

Read More ...

Донеччани вимагають відставки Януковича

By Oleg_nich @ Wednesday, December 04, 2013 1:35 PM :: 1326 Views :: 0 Comments :: :: General

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=pN6a7igB7d8

Read More ...

Лариса

By Лариса @ Friday, August 30, 2013 6:33 AM :: 2018 Views :: 0 Comments :: :: General

Духовна скарбниця

Пресвята Діво Маріє, молись за нас

Всі ми звикли до нашого Чечельницького костелу, у ньому наші предки випрошували Благословення у Всевишнього для себе, своїх родин і ближніх. І сьогодні ці стіни, омолені віками, є не тільки архітектурною спорудою, але й - знак присутності Бога, котрий завжди і невтомно уділяє нам своїх блогодатей для нас, наших родин і наших ближніх.

Великий мурований костел св. Йосифа обручника Пречистої Діви Марії в Чечельнику збудовано у 1786 році. Тоді ж, в головному вівтарі цього храму, була вміщена копія ікони Ченстоховської Богоматері, намальована невідомим малярем у XVIII ст. (перший дерев'яний католицький храм у селищі, який пізніше згорів, був побудований в 1751 році).

За часів радянської влади храм багато раз потерпав і використовувався не за призначенням, і тільки 27 серпня 1990 року його було повернено вірянам. Чудодійна ікона також була знищена, згодом реставрована у Польщі, а 20 жовтня 1993 року посвячена Папою Римським Іваном Павлом ІІ у Римі і 12 серпня 1995-го повернена у головний вівтар.
У понеділок 26 серпня саме з нагоди свята Пресвятої Діви Марії Ченстоховської (Чечельницької) у костелі св. Йосипа обручника служилася урочиста Служба Божа.

 У цьому році празник співпав ще з однією значною подією, а саме - прощанням з парафіяльним настоятелем о. Рафалем. Тепер його переводять очолювати парафію у Шаргороді - одну з найбільших і найкращих в Україні. А ще, Шаргородщина знана своєю Всеукраїнською Хресною Дорогою, де традиційно паломники з різних областей України приїжджають поглибити свою віру, пройти Хресну Дорогу з Ісусом і Марією.

Для священників римо-католицької церкви, як і для вірянкатоликів - це одне з найкращих місць, а тому можна з радістю і гордістю привітати отця Рафала з таким призначенням. Тепер парафією в Чечельнику буде опікуватися отець Петро Новосельський.

Отець Рафал, в свою чергу, привітав присутніх священників із сусідніх парафій і черниць, представників місцевої влади - голову РДА М. Качинського, голову районної ради С. Шепітка, приватного підприємця О. Овчара, а також всіх паломників, котрі прибули з навколишніх місцевостей та місцевих мирян з цим прекрасним днем.

Приємно, що о. Рафал Маківський, котрий служив у Чечельнику понад 15 років, розділив з усіма це свято. Його поважають, його цінують, з ним рахуються. Адже отець костелу відчував людину, з якою стикався. Здавалося, дослівно читав у серці кожного й безпомилково поступав з людьми, ведучи їх до їхнього ж добра. А ще, Рафал Маківський, знаний не тільки римо-католикам, він, як добрий пастир, служив усім громадянам нашого селища і сіл району, незважаючи на національність чи віросповідання, насамперед любив дітей та молодь, особливо тих, котрі потребували особливої опіки.

Можливо саме тому привітати і попрощатися прийшло так багато людей, і не лише мешканців Чечельниччини. І не дивно, що плакали не тільки вдячні православні, римо-католики, але й о. Рафал, адже за 15 років всі вони поріднилися, стали одним цілим. Навіть погода, яка останніми днями допікала жагучим сонцем, пролила сльози дощем на землю.

 

Такі дні на довго запам'ятовуються і це добре, але хочеться, щоб залишались не тільки спомини в пам'яті, але щоб такі події збагачували та єднали усіх Любов'ю Христовою. Тільки у спільній молитві, дружбі та єдності - сила нашого народу!
"Отцю Рафалу бажаємо всіх Благ на Божій ниві, ми обіцяємо пам'ятати про вас в наших щоденних молитвах, будьте завжди таким добрим Пастером, яким ми вас знаємо!", - такі слова звучали в знак подяки від чечельничан своєму духовному наставнику.

Лариса ШAБЕЛЬНИК 

 

 

Read More ...

Чечельник

By Лариса @ Thursday, June 27, 2013 12:54 PM :: 2642 Views :: 0 Comments :: :: General

Из дальних странствий

                                                              Александр ВИШНЕВЕЦКИЙ (фото автора),
Новости недели, приложение «ВРЕМЯ ЕВРЕЕВ» 20 июня 2013 года

ПУТЕШЕСТВИЕ В ПРЕЖНИЕ МЕСТА

 

Во время этой поездки не раз вспо­минались строки из стихотворения Геннадия Шпаликова: По несчастью или к счастью,/ Истина проста: /Никогда не возвращайся /В прежние места.../
 Вопреки совету поэта наша группа бывших малолетних узников гетто сде­лала попытку вернуться в прежние места - в бывшие еврейские местечки южной части Винницкой области на территории румынской зоны оккупации. Там мы ро­дились накануне войны и детьми попали в гетто. Из этих местечек каждый из нас уехал много лет назад, мы учились и ра­ботали в разных республиках СССР, а по­том репатриировались в Израиль. И вот появилась возможность «возвратиться в прежние места». Мы решились... Группа состояла из четырех человек: Лилия Гла­зер, Татьяна Дралюк, Ида Мирцин и ав­тор этих строк.
Я не был в родных краях почти шесть­десят лет. И, откровенно говоря, ныне о многолетнем пребывании в этих местах большой еврейской общины напоминает немногое. Но и на этом пепелище уда­лось обнаружить тлеющие искорки.
Совершить поездку нас пригласили "Христиане за Израиль" - в Виннице на­ходится офис Куна Карлира, представи­теля этой международной организации в странах бывшего СССР и координатора по взаимодействию с еврейскими орга­низациями на Украине. Евангельских христиан-баптистов на Украине по дан­ным 2009 года 131 тысяча, их богослуже­ния посещают около 300 тысяч человек. Влияние евангелистов в постсоветском государстве усиливается, в их лице Из­раиль нашел верного и преданного со­юзника.
Мы прилетели в киевский аэропорт "Борисполь" вечером, нас встретил во­дитель Юрий из организации "Христиане за Израиль". После ужина в харчевне "Пузата хата" делегацию привезли в центр евангелистов в 20 километрах от Киева, с огромным парком и благоустро­енными зданиями. Мы прекрасно выспа­лись и отдохнули, а утром отправились в Винницу. Водители машин Юрий, Игорь, Данило, которые были с нами все дни в многочисленных поездках, делали все, чтобы поездки были комфортными: ведь средний возраст членов делегации - около 75 лет.
По пути в Винницу мы проехали Жи­томир и Бердичев, но не останавлива­лись в этих в прошлом еврейских горо­дах: в час пополудни должны были прие­хать в село Лисовалисиевка (рядом с районным центром Калиновка и в 15 ки­лометрах от Винницы), чтобы принять участие в открытии мемориала памяти жертв Холокоста. Из-за неважных дорог припоздали на митинг. Как выяснилось, это уже двенадцатый памятник, установ­ленный организацией "Христиане за Из­раиль" на не выявленных ранее или не увековеченных местах уничтожения ев­реев в Винницкой области. На митинге присутствовала прибывшая из Голлан­дии группа из 11 человек, местные жите­ли, ученики здешней школы, еврейские активисты и раввин из Винницы. На це­ремонии открытия памятника выступил Кун Карлир. Наша Лилия Глазер расска­зала о себе, о пережитом в гетто села Жабокрич. К школьникам обратилась с речью Татьяна Дралюк, бывшая узница гетто в Крыжополе. К памятнику были возложены венки. Затем местный еврей- бизнесмен Щербань, сделавший суще­ственный вклад в сооружение памятни­ка, принимал нас за щедро накрытыми столами в своем ресторане в Капиновке. Были произнесены речи на русском и голландском языках.
В Виннице поселились в комфорта­бельной гостинице "Добродий". Здесь состоялось более близкое знакомство и обмен мнениями с голландской группой, которая также жила в этом отеле. Каж­дый из нас рассказывал о себе, о пребы­вании в гетто, о нашей Иерусалимской организации бывших узников гетто и концлагерей, ее работе. В личном обще­нии с голландцами Лилия Глазер и Татья­на Дралюк использовали неплохое зна­ние английского, мне это удавалось за счет смеси немецкого и идиша. К тому же при встречах с голландцами у нас бы­ли переводчицы, одна из них - Ирина Су­лим, супруга Куна. Голландцы проявили особый интерес к нам, представителям последнего поколения живых свидете­лей Холокоста. Поэтому после встречи в гостинице было принято решение пое­хать к церкви "Дом евангелия", постро­енной на пожертвования христиан-евангелистов. Мы побывали в этом огромном здании, затем в ближайшем скверике продолжили беседу.
В этот же день состоялась наша встреча с членами Винницкого общества бывших малолетних узников гетто и концлагерей, созданного в 1993 году. Тогда оно объединяло 600 человек, нын­че осталось лишь 88. Христиане-евангелисты оказывают помощь и этой органи­зации. Ее председатель Григорий Койфман рассказал: "До войны 16 процентов населения Подолья составляли евреи, сейчас - менее 0,2 процента. По Винниц­кой области число погибших в оккупации составило 215 тысяч, из них более 200 тысяч - евреи..." Мы обменялись опытом работы Иерусалимской и Винницкой ор­ганизаций бывших узников. Затем посе­тили небольшой Музей еврейского нас­ледия, возглавляемый Людмилой Бори­совной Войтенко. Нам подарили подбор­ки книг по еврейской тематике, издан­ных в Виннице на русском языке, в том числе несколько выпусков "Подольского еврейского альманаха".
Вечером состоялась поездка в центр города в сопровождении Леонида Трахтенберга, возглавляю­щего Музей памяти жертв Холокоста в Виннице. Он обратил наше внимание на прекрасную архитекту­ру города, благоустроен­ный парк, мемориал по­гибшим на войне. Мы по­бывали у уникального му­зыкального фонтана с ла­зерными световыми эф­фектами. В городе поря­док, благоустроены улицы и дороги. Все, кто с нами общался, тепло отзыва­лись о 35-летнем Влади­мире Гройсмане, мэре Винницы. В ок­тябре 2010 года с рекордной для руково­дителей областных центров Украины поддержкой (77,8 процента голосов) он был переизбран на второй срок городс­ким головой.
Следующий день начался с погрузки посылок с гуманитарной помощью от ор­ганизации "Христиане за Израиль" для еврейской общины Жмеринки. Мы вмес­те с группой из Голландии выехали туда. На встречу от евреев города пришли около двадцати человек, в основном по­жилые люди. Перед ними выступил Кун, который рассказал, что главной целью "Христиан за Израиль" является возвра­щение евреев на историческую родину. В задачи организации также входит по­сещение пожилых и больных, помощь продовольственными посылками мест­ным евреям, установка памятников по­гибшим в Холокосте. Карлиер говорил о том, что христианская церковь в прош­лом искажала исторические факты и кле­ветала на евреев, вызывая антисемитс­кие проявления. Но мы видим, сказал он, как возродился Израиль, как он сумел победить многочисленных врагов. Все это, по мнению евангелистов, проявле­ние Б-жьего провидения. Задача истин­ных христиан - поддержать еврейский народ. Представители группы из Голлан­дии говорили о том, что Б-г обеспечит мир на земле через благополучие изб­ранного народа, они молятся за мир в Израиле. Выступили и члены нашей группы, с гордостью рассказали о жизни в еврейском государстве.
Во второй половине дня мы посетили Музей памяти жертв Холокоста, а затем встретились с участниками клуба Ев­рейского агентства "Сохнут". В музее сосредоточены материалы и документы о гибели евреев в годы войны в Винниц­кой области. В соседнем с музеем зале состоялась встреча с участниками клуба, на которой присутствовали около сорока человек. Была зачитана поэма Анатолия Бортняка на украинском языке о судьбе члена нашей делегации Лилии Глазер,
Вечером состоялся ужин совместно с голландской группой и участием акти­вистов еврейской общины Винницы. Сюрпризом стало выступление женского ансамбля "Симха" с песнями на идише.
Наутро отправились в Брацлав, где нас встретил активист местной еврейс­кой общины Ефим Цирульник. Он рас­сказал, что на территории Брацлава бы­ло три гетто. Его мама в четырнадцать лет вместе с младшим братом в начале войны оказались в Печерском лагере смерти. Немецкая и румынская коменда­туры здесь действовали совместно, тех евреев, кто пытался скрыться, расстре­ливали.
В Печерском лагере смерти, позже названном "Мертвая петля", люди уми­рали от голода и холода, непосильного труда в каменоломне, на строительстве дороги. Памятник погибшим в Печере, который нам показали, открыт в 1990 го­ду. Вместе с Ефимом мы посетили ог­ромное разрушенное каменное здание с еврейской архитектурой, где находилась синагога раби Нахмана Брацлавского. К сожалению, до сих пор никто не предп­ринимал попыток восстановить это исто­рическое строение.
Позднее произошла встреча с еврея­ми Брацлава - их ныне здесь проживает всего 47 человек, в том числе 9 де­тей в возрасте от года до пятнадцати лет В бывшем местечке находятся  также несколько хасидов из Израиля, С нами беседовала Фаина Баек, председательБрацлавской религиозной общины. Мыпобывали у старинной мельницы Якова Солитермана, посетили еврейское клад­бище, где в первую очередь подошли к огелю Натана Штернгарца, выходца из Немирова, верного последователя Нахмана Брацлавского, записавшего все его высказывания и притчи. Нахман вместе со своей женой Сасьей многие годы жил в Брацлаве. А похоронен цадик в Умани, где постоянно молился о десят­ках тысяч евреев, погибших от рук банд предводителей гайдамаков в пору Колиивщины Гонты и Железняка.
В этой поездке нас сопровождал ук­раинский пастор из Немирова Игорь Ше­реметов. Он попросил у собравшихся евреев Брацлава прощения за те беды, которые были причинены евреям в Укра­ине. С нами встретился предпринима­тель Юрий Максимча, купивший мельни­цу Солитермана - он просил совета об использовании исторического здания. Мы порекомендовали ему мыслить бо­лее масштабно: в Брацлаве можно соз­дать мощный центр хасидского поломничества наподобие уманьского. Здесь для этого есть достаточно как памятни­ков хасидизма, так и страшных напоми­наний о Холокосте. Три мощнейших ха­сидских центра на Украине - Умань, Меджибож и Брацлав, - могли бы привлекать многочисленных еврейских паломников со всего мира.
В Виннице нашу делегацию пригла­сил к себе домой пастор Павел Иванович Малинич. Это очень эрудированный и еще молодой человек ездит по Украине с проповедями в поддержку еврейского народа и Израиля. Его взгляды разделя­ют жена и оба сына. На этой встречи бы­ла и вся семья Куна.
И вот настала пора расставания. На прощание мы побывали в доме Карлира, обсудили дальнейшие связи с организа­цией "Христиане за Израиль": посеще­ние немецкими и голландскими делега­циями нашего Дома узников в Иерусали­ме, совместные поездки по Израилю. Выразили глубокую признательность за прекрасный прием и организацию по­ездки
Затем выехали в Чечельник. Это мое родное местечко, которое я с родителя­ми покинули около 60 лет назад. Проеха­ли через Бершадь, где нас ждал предсе­датель местной общины Ефим Выгоднер, сопровождавший делегацию в тече­ние двух дней. С учетом плохих дорог оказались в Чечельнике лишь во второй половине дня. А к 19.00 должны были вернуться в Бершадь. Посетили кладби­ще, где побывали в огеле раввина Моше Цви из Саврани: строение сильно пост­радало этой зимой - рухнула часть кры­ши. Мне и Лилии Глазер удалось найти на кладбище могилы родственников.
После поехали к старинной каменной разрушенной синагоге. По дороге к ней видели несколько заброшенных еврейс­ких домов. Благодаря тому, что были на автомобиле, быстро под­нялись на Кодымскую гору, откуда как на ладони открывается вид местечка. Отсюда удалось зас­нять панораму Чечельника и от­дельные виды. Мое родное мес­течко, как и другие, изменилось до неузнаваемости. Перемены коснулись и евреев: от некогда преобладающего еврейского на­селения здесь остались всего две пожилые женщины. В Чечельнике посетили мемориал, в котором увековечены погибшие при Голо- доморе, во Второй мировой вой­не и от Чернобыльской катастрофы, кос­нувшейся здешних мест своим радиоак­тивным крылом. В списке погибших на войне - и фамилии двух моих дядей и племянника отца. Удалось встретиться с журналисткой Ларисой Шабельник из еженедельной газеты "Чечельныцький вистнык", которая печатала на своих страницах мои материалы.
Из Бершади направились в районный центр Крыжополь и село Жабокрич. Это места проживания во время Холокоста Лилии, Татьяны и Иды. В Крыжополе на еврейском погосте нас ожидал Марат Вильшанецкий, который следит за сос­тоянием кладбищ и еврейских памятных мест в райцентре и недалеко от него расположенного Жабокрича. Благодаря работе его и помощников состояние этих объектов хорошее. Установлены па­мятные таблицы на местах гибели евре­ев в годы Холокоста.
На кладбище в Крыжополе Лилия Гла­зер, Таня Дралюк и Ида Мирцин обнару­жили могилы близких людей и родствен­ников. Не обошлось без слез... Посетили мы также мемориал погибшим в годы войны, где Лилия нашла фамилию свое­го отца.
В библиотеке Крыжополя прошла встреча с местными жителями, нам был оказан очень теплый прием. Школьники читали отрывки из воспоминаний евреев Крыжополя, переживших Холокост. На встрече выступила Лилия Глазер, рас­сказавшая о себе. А Татьяна Дралюк про­читала свое стихотворение о том, как в подвале дома деда Лилии Глазер среди 400 расстрелянных евреев погибла и ее мама. Она успела до этого спрятать ма­ленькую Таню в железной бочке в этом подвале, что спасло ей жизнь. Я высту­пал перед сидящими в зале библиотеки, где были всего два местных еврея, на ук­раинском языке. От имени местного на­селения нас приветствовал Евгений Фе­дорович Годованый, местный эрудит, знаток еврейской истории и культуры.
Затем мы были приглашены в школу, где нас приветствовали директор и стар­шеклассницы. Делегацию радушно при­нял глава районной государственной ад­министрации Лидия Павловна Семенюк.
В Жабокриче нас встречала целая группа селян, в том числе одна из спаси­тельниц Лилии, 92-летняя Текля, дочь Фросыны, которую упоминает в своей поэме о Лилии Глазер Братюк (эти две женщины спасали Лилию и ее маму от голодной смерти в годы войны и после нее), а также Лилины школьные подруги. От радости встречи через десятилетия все плакали. На кладбище в лесу Лиля нашла могилу своей матери. Побывали мы и на месте расстрела евреев Жабокрича.
Вечером вернулись в Бершадь, где состоялась встреча с местными еврея­ми в старинной синагоге, которой около двухсот лет. Мы рассказывали о себе, отвечали на вопросы при­сутствующих. В числе про­чих были заданы вопросы о немецких пособиях для бывших узников гетто и концлагерей. К сожалению, здесь дела у бершадцев яв­но неблагополучны - сказы­вается их неосведомлен­ность из-за малочислен­ности и среднего возраста членов общины. Мы обещали попытать­ся им помочь в этом вопросе.
По пути в Киев не могли не заехать в Умань, где главным объектом нашего внимания стала самое посещаемое ха­сидами всего мира место - могила Нахмана Брацлавского и огромная синагога при ней. Здесь выстроено несколько многоэтажных гостиниц для хасидов. Вход в комплекс синагоги и могилы Нахмана охраняет украинская милиция. Внутри здания было много молящихся хасидов. Женщин в комплекс не пустили. Мои вопросы на идише к хасидам оста­вались без ответа, пришлось перейти на иврит. Затем объектом нашего посеще­ния стал национальный дендрологичес­кий парк "Софиевка", созданный графом Потоцким.
Мы торопились в Киев - в этот день должен был состояться большой кон­церт, посвященный 65-летию Государ­ства Израиль, Дню Иерусалима и празд­нику Шавуот. На Украине, как и всюду в диаспоре, дата провозглашения Госуда­рства Израиль отмечалась по европейс­кому календарю. Празднование состоя­лось в Доме кино в зале на 800 мест, ко­торый был полностью заполнен. Присут­ствовали посол Государства Израиль в Украине Реувен Дин Эль и его замести­тель Ицхак Кармель Каган. Вместе с на­шей группой на эту встречу из Винницы прибыл Кун Карлир. Посол Израиля по­делился своими мыслями о взаимоотно­шениях Украины и Израиля, о Холокосте, говорил об украинских Праведниках ми­ра. На этой встрече также выступила Ли­лия Глазер.
Концерт начался с выступления анса­мбля "Кешет" ("Радуга") из Эстонии. В его исполнении прозвучали популярные израильские песни на иврите, каждая встречалась бурными аплодисментами зала, в котором ощущалась любовь и уважение к еврейскому народу, Израи­лю. Мы испытали чувство гордости. В пе­рерывах между выступлениями с корот­кими речами к присутствующим обрати­лись ведущие пасторы - президент Объ­единения независимых христианских ха­ризматических церквей (полного Еванге­лия) Анатолий Гаврилюк, епископ Объе­динения Божьей Церкви Украины Виталий Вознюк, пастор киевской церкви "Победа" и основатель международного служения Генри Мадава. В ответ на эти выступления посол Израиля сказал, что он благодарен за столь искреннюю, дру­жескую поддержку Государства Израиль, взволнован и растроган. Был также пока­зан документальный фильм о создании, становлении и развитии современного Израиля. В завершение президент Укра­инского библейского общества Григо­рий Комендант прочитал молитву об Из­раиле.
И вот настал последний день нашего пребывания на Украине. С утра мы отправи­лись в Киев, где совместно с солистами ансамбля "Кешет" посетили место массового расстрела евреев - Бабий Яр. Сопровождал нас и давал разъяснения координатор международного христианс­кого служения "Христиане за Израиль" по взаимодействию с церквями в Украине Дмит­рий Мишкур. А на прощание мы побывали на прекрасной по архитектуре и памятникам центральной улице Киева - Крещатике.
Мы покидали Украину с противоречи­выми чувствами. С одной стороны, были восхищены городами и селами с их са­мобытной архитектурой, огромными зе­леными полями, реками и озерами, ле­сами и аллеями вдоль дорог. Радовало проявление дружбы, симпатии и уваже­ния к нам и Израилю со стороны нынеш­него украинского населения и особенно - христиан-евангелистов. Но горько и больно было видеть на каждом шагу на­поминания в виде надгробий, памятных досок, мемориалов в память о безвинно погибших в годы Холокоста евреях, в том числе наших родственников и друзей.
Опустели еврейские местечки, толь­ко кладбища и заброшенные еврейские дома напоминали нам о былом. Как сжи­малось сердце при виде разрушенных временем и людьми синагог... Как горько плакали женщины из нашей группы, встречаясь е напоминаниями о былой трагедии в годы Катастрофы... И каждый раз всплывали в памяти другие строки из уже упомянутого в начале этих заметок стихотворения Геннадия Шпаликова:

Даже если пепелище/ Выглядит вполне,/ Не найти того, что ищешь,/ Ни тебе, ни мне...

P.S. На фото -  Мои недавние гости с Израиля - бывшие малолетние узники гетто. Александр Вишневецкий (родом с Чечельника), Лилия Глазер,Татьяна Дралюк, Ида Мирцин (Лариса Шабельник)

Read More ...

Лариса

By Лариса @ Monday, June 10, 2013 4:04 AM :: 2090 Views :: 0 Comments :: :: General

Працювали, відпочивали,

досвід набували

Журналіст – сучасна, нині «модна» професія. Щороку в кожному випускному класі є учні (в основному – учениці), які мріють мило посміхатися нам з екрану телевізора, весело повідомляючи про буревії і снігопади, катаклізми і аварії. На перший погляд, працювати на телебаченні, радіо чи в редакції періодичних видань легко...
Але! Спробувала і я цього «журналістського хліба», ставши лауреатом ХІ Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячо-юнацької журналістики “ПРЕС-ВЕСНА НА ДНІПРОВИХ СХИЛАХ”, явий проходив з 17 по 19 травня 2013 р. у Києві.
Мета фестивалю-конкурсу: виховання в юних журналістів громадської позиції, лідерських якостей і творчої активності, поглиблення професійних контактів і розвиток медіа-освіти, обмін і поширення інформації серед дітей та молоді.
Для участі у конкурсі запрошувалась молодь віком від 13 до 21 року. Учасники надсилали власні твори та колективні роботи, шкільні газети, відзняті відеофільми і радіороботи. Всього на розгляд журі поступило біля 3 тисяч робіт із 11 країн світу. На юнкорівську весну до Києва завітали юні медійники з усіх регіонів України та з-за кордону. А саме: з Азербайджану, Білорусії, Молдови, Нідерландів, Польщі, Росії, Сербії, Словенії, Франції та Чехії. Крім переможців, майже 200 конкурсантів стали лауреатами фестивалю.
Першого дня відбулася урочиста церемонія нагородження переможців конкурсу дитячо – юнацької журналістики «Прес – весна на Дніпрових схилах». З цього приводу Київський Палац дітей та юнацтва подарував учасникам конкурсу святковий концерт. Затим, переможці і лауреати конкурсу вирушили на вражаючу теплохідну прогулянку, яка закінчилася запальною дискотекою.
На другий день, зранку, стартував журналістський марафон, на участь у якому зареєструвалося понад п’ятидесяти команд. Кожній команді треба було протягом 24 годин виготовити газету, в якій має бути інтерв’ю, соцопитування, нарис, репортаж і фоторепортаж, коментар, стаття. А ще – оформлення та верстка газети. Ми працювали цілодобово, наче справжні журналісти, фотографи та оператори ком’ютерної верстки!
Однією з обов’язкових рубрик нашої газети було «Соціальне опитування». Ми довго вагалися і аби не бути банальними вирішили запитати в наших учасників, чи є у них журналіст з якого вони беруть приклад. І ось які результати:
- лідирує Ольга Фреймут;
- популярністю користуються Соломія Вітвіцька та Катя Осадча;
- багато хто в ролі свого ідеала бачить Георгія Гонгадзе, Марічку Падалко, Анастасію Даугулє, Лідію Таран;
- подобаються в якості ролі ведучих Сергій Притула, Олексій Дурнєв, Олександр Педан, Григорій Решетник, Оксана Марченко;
- звучали такі прізвища, як Дмитро Дібров, Юрій Прокопович, Максим Нейма, Володимир Познер, Віталій Голубєв, Дмитро Фурда, Наталія Волосацька;
- декілька учасників вважають найкращими журналістами своїх керівників, батьків, родичів.
В ході фестивалю відомі медійники провели майстер-класи для учасників. До Всесвітнього Дня Довкілля юнкори, разом з організаторами, посадили цілу алею дерев під час проведення акції «Алея Прес – Весни». Це досить цікаво - кожного року висаджувати дерева. Ця, хоча і невелика відповідальність, закликає нас працювати, дбати про когось, робити щось на благо іншим. Ми самі створюємо наше середовище.
А ще - відбулися ділові гри «Безпека в Інтернеті» та «Моя Україна», перегляд шкільних газет, які були представлені для участі у конкурсі. Тематика юнкорівських матеріалів дуже різноманітна. Починаючи від традиційних заміток про святкування Нового року в школі і розповідей про талановитих учнів до цікавих опитувань та матеріалів соціальної тематики. Як ми помітили, багато юнкорів висвітлюють проблеми впливу соцмереж на школярів, піднімають тему безпеки в Інтернеті. Пишуть також про дозвілля учнів, подорожі, роботу учнівського самоврядування, здоров’я молоді та інші цікавинки. Діти вміло оперують різними жанрами та прийомами журналістики, добре ознайомлені з теорією журналістської справи. А хороші теоретичні і практичні вміння вони підтверджують своїми публікаціями.
Звичайно, було і цікаве дозвілля: вечірка у столичному арт-клубі, журналістський уікенд у зеленому осередку Києва – Пущі водиці, тематичні вечірки, дискотеки, нові знайомства. Але для мене, особисто, було приємно здибати тут трьох учасників фестивалю, з якими ми вже кілька разів зустрічалися протягом року на різних Всеукраїнських конкурсах.
Три дні промайнули швидко, залишивши в пам’яті отримані уроки журналістики. З багажем цікавих ідей роботи в медіа-просторі повернулась я додому.
Нелегка журналістська робота, але надзвичайно цікава!

Ангеліна П’яніщук
учениця 9-А класу КЗ «Чечельницька СЗШ І-ІІІ ст. №1
»


На фото:
- дорога кожна хвилина;
- зустріч вінничан;

Read More ...

Home News Chechelnik Forum Chechelnik Chat General Information Photo Gallery Informational Partners Visitors Information Accommodations Dining & Nightlife Links Transportation Schoolmates Enterprises Directory Classifieds
Copyright 2007 by Chechelnik.com    Privacy Statement